Abstract: Die Problematik des politisch-islamischen Antisemitismus (PIA) hat in den letzten Jahren zunehmend Aufmerksamkeit erfahren. In diesem Kapitel gehen wir der oftmals wenig berücksichtigten Frage nach, wie Jüdinnen:Juden die aktuelle Bedrohungslage erleben und ausdeuten. Dies untersuchen wir aus Perspektive einer phänomenologisch orientierten Wissenssoziologie mittels eines Mixed-Methods-Ansatzes. Unsere Studie umfasst die Analyse von 21 problemzentrierten Interviews mit Jüdinnen:Juden sowie die Auswertung eines Online-Surveys mit 295 jüdischen Befragten. Die Interviewanalyse ergab, dass das Erleben von PIA strukturidentisch zu anderen Antisemitismusformen verläuft. Die alltägliche Konfrontation führt zum Erleben dreier Begrenzungen: Im Vorfeld der möglichen Konfrontation ist es problematisch, dass diese nicht immer vollumfänglich antizipiert werden kann. Kommt es zur Konfrontation, sind selbstgewählte Alltagsrelevanzen eingegrenzt. Im weiteren Konfrontationsverlauf kann sich zudem die eigene Handlungsfähigkeit als begrenzt erweisen. Die Auswertung der quantitativen Daten kann hieran anknüpfend zeigen, dass viele Befragte von Begegnungen mit PIA berichten, den sie vor allem durch Aussagen, Sprache und Kontext der Täter:innen identifizieren. 29 % der Befragten gaben an, in den letzten zehn Jahren PIA in Form von Beleidigung, Vandalismus oder physischer Gewalt erlebt zu haben. Bezüglich der Bedrohungs- und Problemwahrnehmung unterscheiden sie deutlich zwischen „Muslimen“ und „radikalen Muslimen“ und sehen PIA als großes gesellschaftliches Problem an, das ihre Sicherheit und alltägliche Lebenswelt beeinflusst.
Abstract: In this chapter I intend to present what happens when contemporary Western activist and academic anti-Zionism falls on the fertile soil of a country which is, firstly, semi-peripheral and, secondly, burdened with a history of antisemitism that is as intense as it is specific. Its specificity entails three postwar waves of Jewish emigration caused by antisemitic violence, primarily to Israel. The first two happened in 1946–9 and 1956–60, respectively. The third of these waves was triggered by what in Poland is generally referred to as ‘March’. The repression of student youth protesting against censorship intensified in March 1968, but the antisemitic campaign with which the state authorities cracked down on opposition within the party and on the streets lingered on for much longer. It was unleashed under the banner of ‘anti-Zionism’. I will first briefly outline the events of that period, since knowledge of them is essential to understanding the meanings with which the term ‘Zionism’ is imbued in Poland. Next I will outline the contemporary politics of remembrance of ‘March’ and, more broadly, the stakes of Polish historical politics, which are related to the collective manifestations of Poles’ attitudes towards Jews. These three phenomena – March 1968, the management of its memory and contemporary historical politics reproducing antisemitic clichés – form, so I would like to suggest, the first context against which the functioning of anti-Zionism in Poland today should be considered.
Abstract: Проаналізовано значення поняття «культура історичної пам’яті», розглянуто історію її формування у Західній Європі, особливості ландшафту пам’яті у Східній Європі та Україні, визначено ключові питання історичної політики України, які мають потенціал перешкодити європейській інтеграції України. Внаслідок проведеного дослідження встановлено, що Україна належить до східноєвропейського регіону історичної пам’яті, якому притаманні етатизм, єдність та героїчність, віктимність, сек’юритизація. На шляху до європейської інтеграції перед Україною поставатимуть проблеми піднесення ролі Голокосту в історичній пам’яті та визнання часткової відповідальності за злочини колаборантів, обмеження регулювання з боку держави історичної сфери, українсько-польських історичних конфліктів. Водночас може відбуватися дифузія західноєвропейської та східноєвропейської моделей пам’яті.
Abstract: At the time of writing, one consequence of Israel’s response to the massacre that took place in Israel by Hamas on 7 October 2023 is an unprecedented surge in global antisemitism. This massacre was the largest mass murder of Jewish civilians since the Holocaust; its scale, brutality and sadism have led to comparisons with the Holocaust, and to more and deeper sensitivities and controversies in Holocaust Education. In an attempt to address this, the proposed chapter will discuss the relationship between Holocaust Education and Antisemitism Education, and its relevance to Religious Education (RE) in schools.
Holocaust Education comprises learning about and from the Holocaust (Cowan and Maitles, Understanding and teaching Holocaust education. Sage, 2017). The former focuses on the historical narrative; the latter focuses on moral issues related to active citizenship. Research findings in England (Foster, Pettigrew and Pearce et al., What do students know and understand about the Holocaust? Evidence from English secondary schools. Centre for Holocaust Education, UCL Institute of Education, 2016, p. 1) were that 68% of students (n = 7952 students) were “unaware of what ‘antisemitism’ meant”. Similarly, during a group interview, following their return from a visit to Auschwitz-Birkenau organised by the Archdiocese of Glasgow, Scotland, each of the four students indicated that they did not understand the term “antisemitism” (Cowan & Maitles, 2017, p. 139). Further, Short’s discussion of the failings of learning from the Holocaust included the lack of reference to “the key role played by Christian antisemitism in preparing the groundwork for the Holocaust” (Short, Learning from genocide? A study in the failure of Holocaust education. Intercultural Education, 16(4), 367-380, 2005; Failing to learn from the Holocaust. In As the Witnesses Fall Silent: 21st Century Holocaust Education in Curriculum, Policy and Practice (pp. 455–468), 2015). Cowan and Maitles (2017, p. 56) further assert that historical antisemitism contributes to understanding present-day antisemitism.
