Abstract: У статті розглядається вплив масової прощі представників закордонних хасидських громад на динаміку розвитку українсько-єврейських взаємин зокрема та на етнополітичні процеси сучасної України загалом. Актуальність дослідження визначається, по-перше, недостатньою вивченістю вказаного явища у вітчизняній науці; по-друге, тією обставиною, що кількість паломників, які щороку відвідують нашу країну, суттєво перевищує чисельність парафіян місцевих юдейських громад. Специфіка хасидського віровчення вимагає, щоби віруючі регулярно відвідували місця поховання своїх провідних лідерів. Тому, оскільки згаданий релігійний рух зародився саме в Україні, зв’язок з нею багатьох закордонних юдейських релігійних громад тримається на високому рівні, незважаючи на жодні обставини. Ні пандемія, ні війна суттєво не зменшили кількість відвідувачів місць поховання вчителів хасидизму. Наведені автором факти дозволяють виявити дві суперечливі тенденції в реакції місцевих мешканців на прибуття численних послідовників юдейського релігійно-містичного руху: 1. Поширення ворожих настроїв та акцій, скерованих проти прибульців; 2. Зростання зацікавленості в розвитку прощі і збільшення толерантності.
Перша тенденція зумовлена суттєвими розбіжностями у світогляді, культурі та побутових звичках. Вона також є наслідком корупційних проблем, оскільки муніципальна влада вводить до місцевих бюджетів лише малу частину здобутих від паломників коштів. Друга тенденція визначається зацікавленістю місцевих мешканців у заробітках, пов’язаних з обслуговуванням прочан, і толерантністю, яка дедалі більше поширюється в суспільстві. У висновках відзначається, що розвиток дружніх стосунків між місцевим населенням і хасидами-паломниками сприяє позитивній динаміці іміджу українського суспільства не лише в єврейському середовищі, але також і в численних спільнотах сучасного західного світу, які безпосередньо не причетні до юдаїзму. Це, в свою чергу, допоможе Україні під час повоєнної розбудови. Задля вирішення пов’язаних з прощею проблем автор рекомендує низку просвітянських заходів для місцевого населення, регіонального чиновництва та самих паломників.
Abstract: The article examines intercultural perception during the Hasidic pilgrimage in Ukraine on the examples of Uman and Medzhybizh. Pilgrimage is defined as a form of religious tourism, which is specifically expressed in the role of the sacred - the pilgrims do not need encounters with the Other (cross-cultural interaction), they search for the direct presence by the sacred object. Taking into account the closed character of this religious community, methodical emphasis of the research was made on semi-structured interviews with the locals (24 interviews in Medzhybizh, 10 interviews in Uman) and several Hasids (1 in Medzhybizh and 2 in Uman), as well as annual observations in Uman during the pilgrimage period in 2009-2012. The research gives ground to assert the existence of the conceptual differences in the perception of pilgrims by the locals of two mentioned settlements. Two basic topics are revealed in the perception of the phenomenon of pilgrimage: violation of the residents' comfort zone (leading theme in interviews with the locals) and a source of income for the population of Ukraine (one of the basic themes in interviews with the Hasids). The findings suggest that local residents perceive pilgrims mostly under the phase of «culture shock» or «honeymoon» phase, according to the three-phase concept of cross-cultural perception, offered by Furnhem and Bochner. This is facilitated by the multiplying image of an «eccentric pilgrim» in Ukrainian mass media and, at the same time, short-term nature of pilgrimage, closeness of the Hasidic community and consistent policy of mutual segregation. It is suggested that personal contacts with pilgrims affect more positive perception of pilgrimage, in a whole. Pilot interviews with the Hasids reveal that residents are perceived by pilgrims rather fragmentary: as landlords of apartments or representatives of the local Jewish community. Spatial isolationism, which accompanies the pilgrimage, narrows the possibilities for cross-cultural interactions.
Abstract: The article is devoted to the formation of historical memory about the past in modern Ukraine and the place the Holocaust takes in this memory. The paper analyses research-academic, pedagogical and memorial aspects of commemoration of the fate of Ukrainian Jews in times of the Holocaust. Much space is allocated to the comparison
of formal (State) and informal (work of NGOs) approaches to research and education on the topic concerned. The main feature of the so called formal approach to Holocaust research lies in “ignoring” scholarly, historiographic papers on the topic, marginalizing the issue. Despite the certain gains in informal Holocaust studies, this topic is still on the margin of popular opinion in the modern Ukrainian society. However the situation is gradually changing. The mentioned situation is in sharp contrast with the recent events in informal Holocaust education in Ukraine. Over the past decade significant results have been gained owing to the activities of scholarly and educational NGOs
in the country, among them Ukrainian Center for Holocaust Studies. One can trace continuous educational seminars for teachers, publication of textbooks and manuals, competitions of students’ research and art works. Many teachers began teaching the concerned topic within their self-developed courses, not waiting for the facilities from
the Ministry of Education and Science of Ukraine. Therefore, the author believes that such high intensity and quality of informal education began to exercise influence on the formal approaches to Holocaust education in Ukraine. And not only on the approaches to the mentioned topic, but also on the tendencies of ethnocentrism and monocultural
and monoethnic views that are, unfortunately, still prevailing in Ukrainian formal education. The gains of informal Holocaust education undermine the given tendencies and pave the way for multicultural education, which defines the future of Ukraine. Modern Ukrainian tendencies for memorialization of the memory about the Holocaust
are somewhat similar to the situation in educational sphere. The similarity lies, first and foremost, in the activities by NGOs and elements of civic society, who, also not waiting for the actions on behalf of the government, find themselves the financial means (mostly abroad) to mark and commemorate the sites of mass execution and
murder of Ukrainian Jews during the Nazi occupation. Though in most cases this is a responsibility of governmental institutions. The author believes, that such attitude on behalf of the government to preservation of the memory about the Holocaust in Ukraine in all the concerned aspects (research-academic, educational, memorial) is
a result of catastrophic lack of understanding or desire to understand that Ukrainian history is not monoethnic but multicultural and that the responsibility for memory about the past includes also the fate of Ukrainian Jews in times of the Holocaust as a constituent part of Ukrainian WWII history.
Abstract: Дисертацію присвячено побудові концептуальної моделі етнічного менталітету єврейської спільноти України. В дослідженні здійснено соціологічний аналіз особливостей ментальних форм та їх діяльнісних проявів в соціалізаційних практиках, які детермінують регуляцію внутрішньоетнічної поведінки, формування соціальних ролей, соціальних диспозицій, соціальних статусів представників єврейської спільноти України. У роботі розглянуто основні теорії і концепції формування і функціонування етнічної свідомості, а також процесів, що відбуваються в ній – теорії суб’єктивації-об’єктивації етнічних ментальних форм, теорії етногенезу, теорії соціальної ідентичності, концепції історії менталітетів. На підставі аналізу теоретичних підходів до вивчення феномена менталітету в соціологічній науці, представлено концептуальну модель етнічного менталітету, евристичні, технологічні та прогностичні можливості якої продемонстровані на прикладі вивчення менталітету єврейського етносу в сучасній Україні.
Диссертация посвящена построению концептуальной модели этнического менталитета еврейского этноса в Украине. На основе теоретико-методологического анализа подходов к изучению проблемы этнического сознания, функций этнического сознания в формировании этнокультуры, динамики развития этнической группы в истории обосновывается феномен этнического менталитета, который представляется как комплекс онтологизированных и определенным образом кодифицированных этнической культурой значений, символов, смыслов, моделей социального поведения на определенной территории его распространения в определенное время. Подчеркивается, что феномен этнического менталитета может быть проанализирован с полидисциплинарных позиций. В работе выделены основные элементы структуры и функции этнического менталитета как объекта социологического исследования. Представлены такие функции менталитета, как: персонализация, экспрессия, импрессия, интеграция, стандартизация. Показано, что найти абсолютную модель либо общий тип менталитета вряд ли возможно, поскольку это явление привязано к конкретной среде в конкретный момент времени. С позиций структурно-деятельностного похода анализируется становление этнического менталитета еврейского этноса Украины в условиях динамики современного общества. Представлен анализ генезиса ценностно-регулятивной системы и ее деятельностных проявлений в социализационных практиках носителей этнического менталитета. Выделены и представлены аксиологические, регулятивные и организационные элементы менталитета евреев Украины и их трансформации в историческом контексте. Продемонстрированы механизмы трансляции и репродукции традиционных ментальных форм и институциональные характеристики кодификации этнической традиции. На основе анализа теоретических подходов к изучению феномена менталитета в социологической науке, представлена концептуальная модель этнического менталитета, эвристические, технологические и прогностические возможности которой продемонстрированы на примере изучения менталитета еврейского єтноса в современной Украине.
Abstract: Як видно із зібраного впродовж майже 20 років фактичного матеріалу, пік пов’язаних з насильством злочинів на ґрунті антисемітизму припадає на 2005 р. Починаючи із 2006 р. спостерігається помітний спад, а після 2009 р. кількість подібних інцидентів залишається на стабільно низькому рівні. Крім кількісних характеристик, варто зазначити, що саме на 2005–2007 рр. припадає хвиля найжорстокіших вуличних нападів, які реально загрожували життю постраждалих. Настільки серйозних випадків не фіксується вже давно.
Якщо ж взяти статистику за останні роки, то можна зазначити, що після певного зростання кількості нападів в 2012–2014 рр., в 2015–2016 рр. показники знову знизилися до мінімальних, в 2017–2019 рр. антисемітського
насильства в Україні не було зафіксовано в принципі. В цьому контексті чотири випадки в 2020 р. привертають на себе увагу. Чим можна пояснити таке порівняно помітне зростання, навіть якщо воно в абсолютних числах воно незначне?
